Спустошення.
Здається, що кожен в певні моменти життя: після втрати, як правило, чи то найближчих людей, чи то стосунків, відчуває щось абсолютно інакше, ніж завжди. Це відчуття спустошення, відчуття повної порожнечi. Це відчуття приходить після того, коли ти пережив стрес і усвідомлення того, що відбулося, потому гострий і довгий біль, подібний на опік, а вже пізніше, коли сльози виплакані, а серце розбите, розум спантеличений чи втомлений, ти ніби все віддав, уже нічого не маєш - лиш пустота і спокій. Так, ніби море після шторму.
В цей переломний момент важливо не схибити. Він - як роздоріжжя. І важливо вибрати правильну дорогу. Адже є багато спокус: алкоголь, наркотики, беззмістовні стосунки і т.д. Та є також багато нових можливостей, в які не хочеться поринати через жаль до себе і зневіру. Але ще є і таке: ти відкриваєш у собі щось абсолютно нове, здавалося б, не властивe тобі. Грандіозна ідея, саме та, що блукала в підсвідомості, незнаний досі талант, a ще - інакше бачення навколишнього світу. Tи - як глядач у залі, пасивно дивишся на сцену і бачиш себе у тій чи іншій ролі збоку, вже без емоцій, просто бачиш. І не спіши, просто дозволь відбутись тому, що має бути, неминучому, прийми як є і йди вперед вже за новою ціллю. На все свій час.
Після кінця обов’язково йде початок знову.