Many Ukrainian cultures and traditions have been threatened throughout the centuries by the ruthless soviet union.
One example of this close to my hometown is the unique wedding-ceremonial crown wreath of a Bride from the village of Velyky Klyuchiv in the Kolomyya region of Western Ukraine.
The local artist Paraska Kushlyak, a native of this village, managed to revive it and give it a second life and married in such a marvellous crown when she was young. She had later created some wreaths from goose feathers, somewhat simplified, for a village folklore ensemble and taught others how to do it.
She recalled that, when she was a young girl, such headdresses were considered one of the highest honours to craft. They are traditionally made by the elders in large households, surrounded by children and grandchildren. To make this wreath, you need real white feathers from the breast of three domestic geese, various beads, and ribbons. Traditionally, these wreaths were woven into the bride's and bridesmaid's hair so that the headdresses could be held on firmly. Today, the modernized versions of the wreaths can quickly go on the head without weaving it into the hair.
I have always been fascinated by these unusual and impressively large crown wreaths. Now living in Canada, I recollected my meeting and conversations with Paraska Kushlyak and planted a seed now part of my tapestry series titled "Parallels." The tapestry "Klyuchiv’s Bride" is one of my six tapestries created for "Parallels."
Stay tuned to learn more about this project.
Неповторно- виразну українську культуру та звичаї «совєтщина» безжально молола своїм залізобетонним млином.
Така доля судилася і унікальному весільно-обрядовому вінку кнігині (нареченої )з села Великий Ключів на Коломийщині. Відродити і дати йому 2-е життя зуміла майстриня Параска Кушляк, уродженка цього села. Вона сама колись виходила заміж в такому розкішному вінку. Пораска Кушляк створила цілу низку їх з гусячого пір’я, дещо спрощених, для сільського фольклорного ансамблю і навчила інших.
Вона пригадує як у молодості такі головні убори мали честь шити старші жінки, які були добрими ґаздинями, мали дітей і онуків. Для вінка потрібне було біле пір’я з 3 гусячих грудинок і різні пацьорки, стрічки тощо.
Колись такий вінок вплітали в волосся нареченої і дружок, він міцно тримався хоча і важив близько 1 кг. Зараз його осучаснили і він одягається простіше, як фрагмент сценічного костюму.
Мені завжди подобалися ці незвичні, вражаючої величини вінки. Зустріч і спілкування з цією майстринею посіяли зерно, яке сьогодні проросло на канадській землі у проекті «Паралелі». Так побачив світ гобелен «Ключівська молода»
https://youtu.be/eyu5IsWoMrs